“This candidate was not bad,” said General Daniel Hodges. “Who’s next?”

Research fellow Liz Green pressed the intercom button. “Cole, bring in the file of the next candidate, please.”

Secretary Cole entered the office and placed a small file with documents in front of each of the ten commission members at the table.

The general picked up the file and flipped through it, pausing for a few seconds on each page. “Hm. Interesting. A Ukrainian veteran. Disabled. An unusual choice.”

The head of the candidate selection group, Jack Stone, commented, “Yes. I personally interviewed him. The surgeon from our centre recommended him. He was a volunteer in Ukraine, treating the wounded. This warrior lost both legs and an arm in combat. But he did well in rehabilitation. I can confirm—his psyche is stable.”

“Limited mobility is not an issue in our project,” added Liz Green. “Besides, he is young and in good health. That is, if you don’t count the missing limbs.”

– Цей кандидат був непоганий. – сказав генерал Деніел Ходжес, -Хто наступний?

Наукова співробітниця Ліз Грін натиснула кнопку інтеркому.

– Коул, занесіть файл наступного кандидата, будь ласка.

Секретар Коул ввійшов до кабінету і поставив невеликий файл з документами перед кожним з десяти членів комісії за столом.

Генерал взяв файл в руки і погортав, затримуючись по декілька секунд на сторінці.

– Хм. Цікаво. Український ветеран. Ще й з інвалідністю.  Незвичний вибір.

Керівник групи відбору кандидатів Джек Стоун прокоментував:

– Так. Я співбесідував його особисто. Хлопця порекомендував хірург з нашого центру. Він був волонтером в Україні, оперував поранених. Цей воїн втратив обидві ноги і руку в бою. Але добре тримався на реабілітації. Я можу підтвердити – його психіка стійка.

– Обмежена мобільність не є проблемою в нашому проєкті. – додала Ліз Грін. -Крім того, він молодий, і має добре здоровʼя. Тобто, якщо не рахувати деякі відсутні кінцівки.

Це третя частина повісті "Кінець голоцену". Попередня друга частина тут)

У травні 2030 року сталася дивна подія. Одного дня на світанку з пустелі на території Мексики була запущена ракета в космос. Це зчинило переполох серед військових та політиків багатьох країн, а найбільше в США. Ракета була великою, і, судячи з траєкторії, вона направлялася в космос, а не в яке-небудь місце на Землі. Одразу після запуску військові США активували відповідні протоколи захисту та ввели режим повної готовності. Так само зробили військові деяких інших країн. Через декілька хвилин стало остаточно зрозуміло, що ракета не націлюється на жодне місце на Землі, а летить далі в космос. Обчислення показали, що вона направляється до Марса.

Були проведені термінові наради між військовими та урядами, щоб з’ясувати ситуацію. Мексиканський уряд та військові також заявили, що нічого не знають і не розуміють, і погодилися на повну співпрацю.

– Я вам можу розказати про сто людей яким вона все передбачила і не знаю ні одного кому передбачення не збулося! Навіть не сумнівайтеся ні на секунду! Вона знає все!

Петро в одній руці тримав паперовий стаканчик з кавою, а в іншій кусок картоплі-фрі. Його англійський акцент був жахливий, він довго підбирав слова.

– В нас в горах багато мольфарів, віщунів і всяких відьом. Але такої сили ніхто не має. Люди чекають тижнями щоб попасти до неї. Але вона приймає не всіх.

Джек Шелбі розумів акцент Петра. Він вже мав багато знайомих українців. Він взагалі добре розрізняв сотню акцентів англійської мови.

Крім них двох за столиком кафе на заправці був ще Андрій Кушнір. Лише дві години тому Петро зустрів двох інших в аеропорту і тепер віз їх в село в Карпатах.

– А ти сам до неї ходив, тобі вона щось передбачила?

Петро пожвавішав.

– А моя машина, як вам, подобається? – Петро з гордістю показав рукою в бік парковки де стояв новий позашляховик, яким вони тільки що приїхали. Джек і Андрій звернули увагу на авто. Його рівень не відповідав зовнішності і статусу Петра. Він аж ніяк не виглядав як успішний бізнесмен. – Я заробив гроші на цю машину завдяки мольфарці! Я запитав її про майбутні футбольні матчі і зробив ставку. Я виграв! Я поставив всі свої гроші і заробив у п’ять разів більше!

This is the final version of the part 1. V2 (the first version is here)

“But the woman opened the large lid of the chest and released all the misfortunes upon the human race.”
The myth of Pandora’s Box

October 2, 2029. San Francisco.

The morning over the San Francisco Bay was fresh and cool. Scientist Michael Kravchenko often came here before work. The gentle whisper of ocean waves always helped him focus his thoughts and find solutions in his scientific pursuits. This morning, Michael spent more time here than usual. Today was destined to be a landmark in his life and in the history of science—the scheduled launch of the artificial intelligence project he had led as chief architect. It was the work of his lifetime, his greatest achievement.

Surrounded by the peace of nature, Michael felt doubts creeping in. He thought about how the launch of artificial intelligence would change people’s lives. On the one hand, it could mark the beginning of a new era—an era where technology would help solve the most complex problems and improve quality of life. On the other hand, there were fears and uncertainties about safety. Was he about to accidentally create a monster—uncontrollable and unpredictable?

His thoughts drifted between possibilities and risks, between hope and fear. He knew that today would be a milestone—not only for his career, but possibly for all of humanity.

Finally gathering his thoughts, Michael turned away from the shore and headed toward the office. The path to the first launch of artificial intelligence was not just a commute to work—it was the journey toward realizing his deepest dream, a journey on which he had to decide whether the dream was worth all the risks it carried.

At the Yerba Buena Center in San Francisco, an incredible atmosphere reigned that day. Among the attendees, emotions were often compared to those felt during Steve Jobs’s legendary presentations. But many expected something even bigger today. NovusAI had grown from a relatively unknown startup into a global player in the IT industry in just a few years. Their AI-powered technologies had taken over the market and were visibly transforming many areas of everyday life.

Today, NovusAI announced the presentation of something new and revolutionary. But there wasn’t much mystery left. Yes—what everyone had long awaited was finally going to happen. The company planned to announce the launch of the world’s first artificial general intelligence.

Joseph Mayer, the CEO of NovusAI, despite his young age, had already become a symbol of the AI tech revolution. Everyone expected real results and a breakthrough from him. This was supposed to be his day. In the past, startup founders tried to emulate Steve Jobs. But that era had passed—this was the era of Joseph Mayer. And after today’s presentation, if it delivered what everyone hoped for, Joseph Mayer would solidify his status as the number one figure and a living legend in the IT world.

The presentation was being meticulously prepared, as company leadership believed the significance of this event was hard to overstate. Stage lighting, audio effects—everything was set up to highlight the technological leap being officially launched here.